ДругТак, слава в примхах меж не зна. Як вогняний язик, вона По чолах обраних літає, Сьогодні з одного щезає, І ось над другим вирина. За новизною вслід смиренно Народ безтямний бігти звик; Та нам вже те чоло священне, Над котрим цей засяв язик. На троні, на кривавім полі, А чи обравши інший дар, Поміж усіх обранців долі Душі твоєї хто владар? ПоетВсе він, все він – пришелець бранний, Кому скорилися царі, Цей ратник, вольністю вінчанний, Що раптом щез, як тінь зорі. ДругКоли ж твій розум він вражає Своєю зіркою в житті? Тоді, як з Альпів оглядає Поля Італії святі; У час, коли схопив знамено Чи жезл диктаторський, у дні, Як вкруг і вдаль він у борні Вогонь війни веде шалено Й над ним злітає ряд побід Одна за другою услід; В час, коли військ його лавина В підніжжі пірамід шумить, Чи, як Москва блищить пустинно, Його приймаючи, – й мовчить? ПоетНі, не на щастя яснім лоні Його я бачу, не в бою, Не зятем Кесаря на троні, Не як на скелю він свою Прийшов, покараний спокоєм, На посміх прозваний героєм, Де він згасає день за днем, Закрившись бойовим плащем. Не та картина перед мною! Одрів я бачу довгий стрій, Лежить на кожнім труп живий З тавром, поставленім Чумою, Царицею хвороб... А він, Де чорна смерть з усіх сторін, Похмурий ходить між одрами І руку подає Чумі, І в розум, гинучий в пітьмі, Влива бадьорість... Небесами Клянусь: хто грав життям своїм Хоч перед ним страшна недуга, Щоб підбадьоривсь ледь живий, Той буде небесам за друга. Яким не був би присуд твій, Земля сліпа... ДругПоета мрії – Жене історик строгий вас! Гай-гай, його долинув глас1, І де ж ті чарівливі дії? ПоетПрокляття правді, коли в ній Все посередності жадливій, Холодній, заздрісній і мстивій Бездумно догоджає! – Ні! Дорожчий істини низької Нас окриляючий обман... Лишімо серце у героя! Бо хто без нього він? Тиран... ДругУтішся . . . . . . . .
1 Memoires de Bourrienne (Мемуари Бурьєна). – Прим. Пушкіна
|