|
Впізнав я вас, о мій оракул! Не по пістрявості рясній Цих непідписаних каракуль, А по дотепності влучній, А по лукавих привітаннях, А по насмішливості злій І по неправих доріканнях, І цій чарівності живій. У тузі, в захваті без краю, Ось перечитую я вас, І з нетерпінням знов гукаю: В Москву, в Москву, пора вже! Час! Тут місто згорда виглядає, Тут мова – лід, серця – граніт; Тут пустотливості немає, Ні муз, ні Прєсні, ні харит.
|