|
Якщо то правда, що вночі, Коли живі – відпочивають, З гробів зотлілих встаючи Щораз – померлі оживають! Якщо то правда, що тоді Порожніють усі могили... На друга – жду, я жду – Леіли: До мене йди, сюди, сюди! З’явись, кохана, хоч як тінь, Як вже була перед прощанням: Взірець – для всіх земних святинь, Спотворений німим стражданням! З’явись, як відлиск од води Чи як відлуння полохливе, Чи як видовисько жахливе, Мені – однаково: сюди! Зву – не з того, щоб – докорять Отим, підступним, тим, що винні В смертельній злобі!.. Чи – щоб взнать, Щоб – звідать тайни домовинні, Не для признань, що від біди Я, геть, – зневіривсь!.. Ні, я – маю Сказать тобі, що все... – кохаю, Що все я – твій! Сюди, сюди!
|