|
О, якщо правда, що тоді, Коли живі всі спочивають, І смуги місячні бліді Могильні плити осявають, О, якщо правда, що вночі Пустіють склепи і могили – Я кличу тінь, я жду Леїли І завмираю я, ждучи. Явись, явись! Прийди сама, Як до печальної розлуки Бліда й холодна, мов зима, І з передсмертним зойком муки. Прийди, як промінь уночі, Як звук, як вітер найніжніший, Чи як видіння найстрашніше. Прийди! Палаю я, ждучи. Тебе я кличу не того, Щоб людям докорять за злобу, Що сміла друга вбить мого, Чи щоб спізнати тайни гробу, Не з мук ревнивих плачучи... Одно лише тобі скажу я, Що, як любив, тебе люблю я, Я завжди твій... Горю, ждучи!
|