|
В останній раз твій образ, мила, В уяві зваживсь пестить я, І знов бажань вирує сила, І ніжність розгорта вітрила, І знов я – твій, а ти – моя. Минають, незворотно, літа, Незмінно змінюючи нас. Ти долею своєю вбита, Могильним смутком оповита, Для тебе вірний друг твій згас. Посестро, туга меж не знає, Прийми ж – прощай! – життя мого Як повдовіла, що ридає, Як друг, що друга обіймає Перед ув’язненням його.
|