|
У мріях зважуюсь востаннє Твій образ милий цілувать, Будити серцем сподівання І у знемозі про кохання, Про тебе ніжно споминать. Летять, все змінюючи, літа, Невпинно змінюють і нас... Ти для поета вже повита В могильний присмерк сумовитий, І вже й поет для тебе згас. Прийми ж прощання це, мій раю, Далека подруго моя, – Як удова у мить одчаю, Як друг, що друга обіймає Напередодні вигнання.
|