|
Поїдьмо, дорогі, із вами путь моя, Куди не скажете, готовий з вами я Поїхать залюбки, – її я покидаю: Чи до підніжжя стін далекого Китаю, Чи в гомінкий Париж, чи в край, де вже пісні Не ллються Тассові опівночі в човні, Де попіл покрива прадавніх міст руїни, Де кипарисів гай весняної години Ллє пахощі нічні... Але чи певен я, Що згасне, в мандрівках ота жага моя? Чи зможу я забуть ту гордовиту діву, А чи до ніг її нескореному гніву, Як звичну данину, любов я принесу?
|