|
Наближалися Іжори, І згадав я сам собі, В неба дивлячись простори, Ваші очі голубі!.. Хоч мене звела, приміром, Цнота ваших вій і мрій, Хоч уславивсь я – вампіром У місцевості своїй, Та, – коліна перед вами Я схилити не посмів, І коханням, – до нестями! Ізбентежить – не схотів ... – Заклопотаний безмірно. Бранець Світу, – в метушні Я забуду, імовірно. Вас, що так – прийшлась мені! Легкий стан, розваг – невтомність, Співрозмов – солодкий вир, Обережну вдачу, скромність, Хитрий сміх і хитрий зір!.. Коли ж – ні... – Як не забуду! Я – до місць, де стрілись ми, Через рік – ізнов – прибуду І – влюблюсь, аж... – до зими!
|