|
Вас пестячи, сама природа Небезсторонньою була, І наша день у день хвала Для вас немов докучна ода. Самі ви знаєте давно, Що вас любить усім дано, Що погляд ваш, як у Арміди, Що стан легкий, як у Сільфіди, Що ваші чарівні уста Неначе гармонійна роза... І наші рими, й наша проза – Все перед вами суєта. Але, згадавши вашу вроду, В нас потай серце защемить, І вам в альбом, смиренний зроду, Рядки я вписую в цю мить. Згадаєте ви мимоволі, Хто вас від серця оспівав, Коли круг Прєсненського поля Ще тин високий не стояв.
|