|
Високо над сім’єю гір Шатром твій царствений убір, Казбеку, в промені сіяє. Твій монастир в вершиннім краї Ковчегом, що пливе між хмар, Над пасмом видний ледь, ширяє. Простору невимовний чар! Туди піднятись би, на скелі, Із міжгірської тісноти! Туди, до тих нагірних келій, В сусідство з богом би дійти!
|