|
Я не підлесник, як царю Хвалу по щирості складаю: Чуття я прямо виявляю, Від серця вільно говорю. Його я просто полюбив: Він сміло, чесно править нами; Це він Росію оживив Трудом, надіями, боями. Хоч він і юністю кипить, В нім не жорстокий дух державний: Тому, кого карає явно, Таємно він благоволить. Я знав недолю вигнання, Тяжку з любимими розлуку, Та він свою державну руку Простяг – і з вами знову я. Мої пориви полум’яні, Мої він задуми звільнив, І як йому в сердечній шані Подячних не складати слів? Підлесник? То лукавства син: Цареві спокій він збентежить, Із прав усіх державних він Лиш милість владаря обмежить. Він скаже: люд свій зневажай, Глуши природи голос мирний! Освіченість викореняй, – В ній дух розпусний, непокірний! Біда країні, у якій Підлесник, раб коло престолу, Співець – натхненний погляд свій В мовчанні опуска додолу.
|