|
Дивлюсь непевно я і мрійно На квіти, що прислала ти. Який би стоїк міг спокійно Прийняти дар від красоти? Я гордий – та й страхаюсь, мила; Я розгадати не зумів Докір, що ти не докінчила. Невже я твій накликав гнів? О скільки б мук собі намовив Зоїл, розпещений дивак, Коли б жіночу стать злословив, Якій прислужувався так! Любові гнівним хвилюванням Він був би скараний, а ти Була б довіку спростуванням Його сумної клевети.
|