|
Вона, – скажу між нами, – диво, Гроза в придворній метушні, І з півдня зорями можливо Зрівняти, в віршах особливо, Черкеські очі вогняні. І що не гляне – все палкіші, Вони, як той вогонь живий. Та сам скажи, чи ж не миліший Оленіної зір ясний! В нім геній, що таїть задуму, В нім простота, о друже мій, В нім стільки блиску, млості й суму, І стільки ніжності і мрій!.. Опустить зір в усмішці Леля – В нім скромних грацій торжество; Підніме – ангел Рафаеля Так споглядає божество.
|