Поет в натхненному пориві На лірі звільна брязкотів. Співав він – а народ гордливий, Холодний серцем, нечутливий, Безтямно слухав щирий спів. І тупо чернь гадала темна: «Нащо так дзвінко він співа? Наш слух вражаючи даремно, Куди ведуть його слова? Про що бриньчить? чого нас учить? Нащо серця хвилює, мучить, Немов свавільний чародій? Як вітер, пісня в нього вільна, Зате, як вітер, і безцільна: Яка є користь нам у ній?» ПоетМовчи лиш, набреде тупий, З турбот і злигоднів сліпий! Бридкий мені твій голос дерзкий! Не син небес – гробак земний, Ти на вагу в душі низькій Кумир цінуєш Бельведерський. Користі в ньому не знайти. Хай мармур – бог!.. та що ж із того? Що він проти горшка пічного, В якому страву вариш ти! ЧерньНі, якщо ти небес обранець, Свій дар, божественний посланець, На благо людям віддавай: Своїх братів ти виправляй. Ми малодушні, ми огидні, Ми злі, підступні, ми безстидні; Холодні серцем ми скопці, Раби, обмовники, сліпці; Клубками в’ються в нас пороки: Любивши ближніх, мов себе, Ти можеш нам давать уроки, А ми послухаєм тебе. ПоетІдіть ви геть, – яке-бо діло Поету мирному до вас! В розпусті кам’янійте сміло: Не оживить вас ліри глас! Душі гидкі ви, мов хвороби. Для глупства вашого і злоби Ви мали до ції пори Бичі, темниці, топори. Доволі з вас, рабів безумних! В містах у вас із вулиць шумних – Корисний труд! – сміття метуть. Та, позабувши про служіння, Олтар і жертви та моління, Хіба жерці мітлу беруть? Не для житейських бур шалених, Не для користі, не для битв Родились ми для слів натхненних, Для звуків ніжних і молитв.
1 Геть, непосвячені (лат.).
|