|
Князь Шаликов, газетчик наш печальний, Елегію сім’ї своїй читав, А козачок свічі огарок сальний В руках із трепетом тримав. Вмить хлопчик наш заплакав, запищав. «Беріть, дурні, у приклад цю дитину, – У захваті він дочкам закричав, – Відкрийсь мені, натури милий сину, Ах, чом сльоза твій осріблила зір?» А той у відповідь: «Бо хочеться на двір».
|