1Що по Волзі ріці, по широкій Випливав гостроносий човен, Що на човні гребці все удалі, Козаченьки, хлопці-молодці. На кормі сидить сам хазяїн, Сам хазяїн, грізний Стенька Разін, Перед ним же красна дівиця, Полонена персидська царівна. Та не дивиться Разін на неї, А на Волгу на матінку дивиться. Грізно мовив тут Стенька Разін: «Гей ти, Волго, ти матінко рідна! З зеленочку мене ти плекала, В довгу ніч ти мене колихала, У бурхливу погоду носила. Ти за мене молодця не дрімала, Моїх хлопців добром наділяла. Ще нічим ми тебе не дарували». Як схопивсь тут грізний Стенька Разін, Підхопив персидську царівну, В хвилі кинув красну дівицю, Волзі-матінці нею вклонився. 2Ходив Стенька Разін В Астрахань город Торгувати крамом. Став воєвода Вимагать дарунків. Підніс Стенька Разін Одамашки шурсткії, Одамашки шурсткії – Парчі золотії. Став воєвода Вимагати шуби. Шуба дорогая: Заполи новії, Одна боброва, Друга соболина. Йому Стенька Разін Не віддає шуби. «Віддай, Стенько Разін, Віддай з плеча шубу! Віддаси, спасибі; Не ’ддаси – повішу Та й у чистім полі На зеленім дубі, На зеленім дубі, У собачій шубі». Став Стенька Разін Думати-гадати: «Гаразд, воєводо, Візьми собі шубу. Візьми собі шубу, Щоб не було шуму». 3То не кінський туп, не людські чутки, Не труба трубача з поля чується, То годинонька свище, гуде, Свище, гуде, захлинається. Закликає мене, Стеньку Разіна, Погуляти по морю, по синьому: «Хлопче-молодче, розбійник завзятий, Ти розбійник завзятий, ти розгульний буян, Сідай на човни свої скорії, Розпусти паруси полотнянії, Побіжи по морю, по синьому. Прижену тобі три кораблики: На першім кораблі червінь-золото, На другім кораблі срібло щиреє, На третім кораблі душа-дівчина».
|