|
В лісах, у тьмі ночей дозвільній Весни співець дзвінкий та вільний Свистить і тьохкає й гримить; Але зозуля – ця злоріка, Самозакохана базіка, – Одне куку своє дуднить. Луна слідом... Хіба це гоже? – Накукувать нудьгу таку, Хоч утікай!.. Рятуй нас, боже, Від елегійних тих куку.
|