|
Недовго, певно, вже мені В далекім вигнанні лишаться, Зітхать по любій давнині, І мирній музі в тишині Душею щиро віддаваться. На чужині несамохіть Я буду в думах повсякчасно Навкруг Тригорського бродить, В лугах, де річка тихо спить, В садах, де липи квітнуть рясно. Коли погасне день ясний, Одна із глибини могили У край отецький дорогий Так тінь летить – у час сумний На рідних кинуть погляд милий...
|