|
Співець! Коли в очах твоїх Погасло сяйво барв земних, Проснувся геній твій раптово, В душі забуте пригадав, І в хорі привидів чудових Пісні він дивні заспівав. О брате милий, що за звуки! Я слухаю з сльозами їх. У чарівних піснях своїх Приспав твій геній чорні муки. Тобі створив він новий світ, Ти в ньому бачиш і літаєш, І знов живеш і обіймаєш Кумир розбитий юних літ. А я, коли мої пісні Тобі приносять насолоду, В тім бачу вищу нагороду. Недаром в найтемніші дні Я зберігав у серці віру, Недаром, ні, життя і ліру Судьба довірила мені!
|