|
Навіщо, грізний аквілон, Ти очерет додолу клониш? Навіщо хмарку, як в полон, На дальній обрій гнівно гониш? Недавно в пасма хмар густі Схил неба глухо одягався, Могутній дуб на висоті Красою гордою пишався... Та ти розбурхавсь, закружляв, Ти прошумів в грозі і славі – І чорні хмари розігнав, І дуб звалив той величавий. Тож хай небес ясний намет У сонячнім промінні сяє, Зефір хмариночкою грає І стиха пестить очерет.
|