|
Ти в’янеш і мовчиш; печаль тебе терзає, І усміх на устах дівочих завмирає. Узори і квітки давно в самотині Не оживляла ти. Ти любиш в тишині Журитись. Знаю я твої жалі дівочі, – Давно в душі твоїй мої читали очі. Любові не втаїш: ми любим, і як нас, Дівиці чарівні, любов хвилює вас. Щасливі юнаки! Та хто, скажи, між ними Красунь той молодий з очима голубими, У чорних кучерях?.. Ти червонієш вся? Мовчу, та знаю все, і як захочу я, Ім’я назву його. Чи то не він блукає Весь час біля вікна, до нього зір здіймає? Ти тайно ждеш його. Іде, і ти біжиш, І довго вслід за ним незримо ти глядиш. Коли в травневий час на святі люд гуляє, Між колісницями ніхто так не літає, Так сміливо конем ніхто із юнаків Не править на бігах, на втіху ніжних дів.
|