На поприщі слизькім Тимковського нащадку! Дозволь тебе вітать за звичаєм спочатку. Недавно, будучи в становищі тяжкім І жалюгідних прав позбувшися при тім, Пригноблений тоді цензурою важкою, Зухвало я таки поговорив з тобою, По-давньому тебе розсердив я в ту мить, Але пробач мені: не міг тобі стерпіть. Тепер у глушині, журнали розіклавши, І віршики писак читаючи як завше (Люблю у вільний час почитувати сам), Признатись, я зрадів, побачивши отам І правила нові, і глузд у них здоровий. Ура! ти заслужив собі вінок лавровий І твердістю душі й сміливістю ума. Як здивувалася поезія сама, Коли дозволив ти по милості чудесній Завітні нам слова божественний, небесний, І ними значилась (для рими) красота, Не гніваючи тим вже господа Христа! Чого це раптом ти перемінився вміло, І що твою пиху на службі присмирило? Хоч дуже я свої послання ці люблю, Хоч знаю – скаргу ти вже прочитав мою, Та, подражнивши, я на тебе мав надію, Приємно вражений, пишатися не смію. Оцінку вірну дав я наміру твому. Чи ж вас мені учить? Ні, відаю, кому Важливим заходам завдячують в Росії. Нарешті справдивши покладені надії, Міністра чесного наш государ знайшов, І відає тепер науками Шишков. Цей муж нам дорогий: друг честі і народу, Він славний славою великого походу; Один серед вельмож він музи цінував, Їх, непомічених, в Росії об’єднав. Осиротілого вінця Єкатерини Вберіг од забуття ділами він єдиний. Він також нарікав, коли святий отець, Омара та Галі узявши за взірець, Для втіхи божої й своєї, при нагоді, Нам задушить хотів освіту у народі. Смиренна завсіди і праведна душа Карала музи в нас на втіху Бантиша, Йому ж допомагав діяльністю своєю Магницький, вірний муж із доброю душею, І навіть сам дурний Кавелін, дивачок, Хреститель Галича, Магницького дячок. І от за всі гріхи в чиї паскудні руки Вас віддали тоді ошукані науки! Цензура! ось кому підвладна ти була! Та годі! вже лиха година відійшла. Яскраво світоч знань уже палає нині. Я, дякуючи цій щасливій переміні, Відставки цензорів, признатися, чекав, Проте, зостався ти, чому – і сам не знав. Отож я поспішив знайомих привітати, А заодно таку пораду їм ще дати. Будь строгим, з розумом. Порушувать, скажу, Ніхто не силує встановлену межу. Дозволить мислити і друкувать безпечно Для братії всії було б то недоречно. Пильнуй свої права по титулу свому, Та скромній істині і мирному уму, Дурниці всякій там, як маєш діло з нею, Не закривай путі заставою своєю. Коли ж у виплодах дозвільного пера Не знайдеш іноді великого добра, Коли немає там розпусти у собрата, Престолів, олтарів і нравів супостата, То перед славою чужою не згріши, – Махни рукою сам і сміло підпиши.
|