|
Коли на слово сказане твоє Твій друг байдуже дивиться крізь тебе, Коли руки тобі не подає, Не підпускає, як змію, до себе, І погляди відводячи у бік, Зневажливо киває головою, Не говори: « Се хворий чоловік, Він очманів, охоплений бідою... » Не говори: « Невдячних справ дитя – Воно пусте, у діях непостійне, Як сон важкий усе його життя...» Чи ти правий? Чи ти уже спокійний? Якби то він упав тобі до ніг, Аби у тебе вимолити дружбу... Але якщо її ти не зберіг І нею зловживав собі на службу; Але якщо ти, граючись, ятрив Його вразливу душу і втішався, Що волі власній друга підкорив, Аби тебе, принижений, боявся; Але якщо ти сам неправді злій Про нього був незримою луною; Але якщо ланцюг накинув свій, Аби він поплатився головою; Але якщо побачити зумів Твої таємні і жахні діяння – Іди собі, не трать даремно слів. Ти – парія. І вирок цей останній.
|