1Недвижний страж дрімав на царському порозі. Владика півночі один в своїм чертозі Сидів, замислившись, і жереби земні В монархових думках у тісноті лежали, По черзі випадали І світові несли неволі тихі дні, – 2І з діла сам свого владика дивувався. Се благої думав він і зором обертався Від Вісли та Неви до Тібрових валів, Від царськосельських лип на башти Гібралтару: Все мовчки жде удару, Все впало – під ярмо собі він всіх схилив. 3Він мовив – «Сталося! А всі ж народи щиро Падіння славили великого кумира . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4Та чи давно стара Європа лютувала? В нових сподіванках Німеччина палала, Хиталась Австрія, Неаполь повставав, За Піренеями ж над долею народу Вже правила свобода, І лиш північний край ще самовладдя мав? 5Так, чи давно – де ж ви, будівники свободи? Ну що ж? витійствуйте, шукайте прав природи, Хвилюйте, мудреці, ви шал народних мас – Ось Кесар – а де ж Брут? О ви, грізні витії, Цілуйте жезл Росії Й залізну ту стопу, що роздавила вас». 6Сказав, і дух якийсь повіяв там незримо, Повіяв і затих – і знов повіяв мимо, Владику півночі страшний мороз пойняв, У царствений поріг втупився він несміло – Година півночі пробила – І се нежданий гість в чертог царю представ. 7То був сей дивний муж, посланник провидіння Здійснитель сей страшний безвісного веління, Сей вершник, що під ним схилилися царі, Бунтарських Вольностей наступник і убивця, Байдужий кровопивця, Сей цар, що зник, мов сон, мов тінь легка зорі 8Ні зморшки ледарські гладкого недіяння, Ані важка хода, ані сивизна рання, Ні полум’я бліде із-під похмурих брів Не виявляли в нім розбитого героя, Що муками спокою В морях покараний із вироку царів. 9Ні, дивний зір його, невловний, непоборний, То десь загублений, то зразу невідпорний, Мов бойовий перун, мов блискавка, палав. У розквіті снаги, і мужності, і міці Північному владиці Владика західний в загрозі предстояв. 10Такий він був, коли в рівнинах Австерліца Північну гнала рать страшна його правиця, І від загибелі уперше рос тікав; Такий він був, коли з угодою тяжкою, І з миром і з ганьбою Він юному царю в Тільзіті предстояв.
|