|
Про неї спогади і нині Ношу в сердечній глибині, Надовго зустрічі хвилинні Були відрадою мені. Я вірш плекав, немов лілею, Мій вірш, печалі звук живий. Повторений так мило нею, Він став для мене за новий. І знову ліру сліз і муки Вона чутливо сприйняла – І нині їй передала Свої такі принадні звуки... Доволі: в гордості моїй Я пам’ятатиму щасливо: Я вдячний був за славу їй – І за натхнення теж, можливо.
|