|
Хоча тягар бува трагічний, підвода у ході легка; завзятий кучер – Час одвічний – везе, не злізе з передка... Сідаєм зранку в ту підводу; ми відчайдухи, пустуни, й, забувши будь-яку вигоду, гукаєм: не барись! жени! Та вдень – нема вже тої зваги, понатрясло нас; нам страшніш дорожні ями та зигзаги; гукаєм: йолопе, притиш! До ночі котиться підвода, така ж то звична вже для нас; ген близько – спо́чиву нагода; і гонить наших коней Час.
|