|
Ранком ми до воза сіли, На вигоду і на все Забуваємо й без цілі Гонимо лиш: в’є та в’є! У полуднє – годі, брате! Нас болять усі кістки, Треба трохи уважати На вибої, на горбки. А під вечір – і привикли. Віз жене, дрижить земля, Ми дрімаємо і їдем, А час коней поганя.
|