|
В ті дні, коли були ще нові Мені всі враження буття – І очі дів, і шум діброви, І з ночі щебет солов’я, – Коли ще почуття високі, Свобода, слава і любов, Й мистецтва світлі та глибокі Так дуже хвилювали кров, На час надій і час приємний Ураз навіявши сумне, Тоді якийсь злобливий геній Почав провідувать мене. Ті зустрічі були негречні: Його усмішка, погляд злий, Його уїдливі словечка Отруту в душу все лили. І поговором невигасним Він провидіння спокушав; Він мрією назвав прекрасне, Натхнення він же зневажав, В любов не вірив і свободу; З життя глузливо реготів – Й нічого він у всій природі Благословити не хотів.
|