|
Цар Микита жив недавно, Жив багато, мирно, славно, Не робив добра ні зла І земля його цвіла. Цар собі трудивсь потроху, Пив та їв, молився богу – І жіноцтво теж любив. Сорок донечок прижив, Сорок ангелів небесних, Сорок дівоньок чудесних. Чарівних в красі ясній, Що за очки – боже мій, Ротик свіжий, темний волос! Ніжки – чудо! Ніжний голос, З розуму звести б вас міг. Словом, з голови до ніг Все у них вас чарувало, Одного невистачало. Ну, а все-таки, чого? Дріб’язка там одного, Як признатись, дуже мало, Але все ж – невистачало. Як би вам це пояснить, Щоб бува не прогнівить Богобоязної дури, Чи цнотливої цензури?
|