|
Люблю ваш присмерк загадковий І цвіт ваш в таїні німій, О ви, в поезії чудовій Рої благословенних мрій! Ви нас запевнили, поети, Що юрби тіней з далини Від берегів холодних Лети У край злітаються земний І знов відвідують незримо Їм найлюбіші тут місця, І друзям, що в журбі за ними, Втішають уві сні серця; Вони в безсмерті вічноплиннім Ждуть їх приходу в Елізей, Так, як на бенкеті родиннім Своїх спізнілих ждуть гостей... Та, може, марно в мріях лину, І за порогом гробовим Я всі земні чуття покину І стане світ земний чужим; Можливо, там, де все сіяє В нетліннім промені яснім, Де чистий пломінь пожирає Це недовершене буття, Життєві враження несталі Не збереже душа моя, Не знатиму жалю й печалі, Любов і сум забуду я?..
|