|
Чи ти гориш, лампадо наша, Веселих подруго безсонь? Чи ти кипиш, сріблиста чашо, Там, де веселості вогонь? Чи ви все ті, розваги друзі, І віршів друзі й милих дів? Кохання дні, похмілля в тузі Чи знов на клич товаришів Летять, лінивій вірні музі? В тужливім вигнанні, всякчас Палаючи одним бажанням, До вас лечу я спогаданням, Та уявляю, бачу вас: Ось він, той затишок гостинний, Притулок дружби й вольних муз, Де з ними в присязі єдиній Скріпили вічний ми союз, Де ми братерство освятили, Де в ковпаці за круглий стіл Сідала з нами рівність мила, Де запал з примхою навпіл Міняв пляшки, міняв розмову, Байки та співи жартуна; І розгорялись спірки знову Од іскор жартів та вина. Знов чую, вірнії поети, Розмови, до яких я звик... Налий мені вина комети, Здоров’я зич мені, калмик!
|