|
Не тим пишаюсь, мій співець, Що вмів захоплювать піснями Увагу я палких сердець, І сміхом граючи й сльозами. Не тим пишаюсь, що часом Мої лукаво-ніжні співи Смиряли юні мислі діви, Пойняті страхом і стидом; Не тим, що на стовбі сатири Розпусту й злобу я карав, І що погрозний голос ліри У жах неправду повергав, Що у натхненні невблаганнім В мої бурхливі юні дні, Жагою волі і вигнанням Стать знаним випало мені, – Ні, нагороду вищу радо Прийму від долі лиш одну – Самолюбивих дум відраду І мрії суєтного сну!
|