|
Коли між оргій в колі шумнім Упав на мене остракізм, Побачив я в гурті безумнім Гидкий, жахливий егоїзм; Без сліз лишив я крізь досаду Вінки бенкетів, блиск Афін, Та чув твій голос, як відраду: Ти – честі муж, громадянин! Хай доля зичить нещаслива Мені гоніння грізні знов, Хай дружба зрадила мінлива, Як зрадила уже любов, У вигнанні їх всі обиди Забуду й знатиму одне: Вони нікчемні, Арістіде, Якщо ти виправдав мене!
|