|
Коли по синяві морів Зефір біжить і тихо віє В вітрила гордих кораблів І на воді човни леліє, – Прогнавши думи навісні, Я байдикую веселіше І забуваю муз пісні, Бо моря шум мені миліший. Коли ж вали по берегах Ревуть, киплять і скаженіють, І грім гуркоче в небесах, І блискавиці пломеніють, – Від моря поспішаю я В гостинний затишок діброви. Мені надійніша земля І я жалію риболова: Живе на утлім він човні, На іграшці пучини злої, В той час, як в захистку мені Ручай співає в супокої.
|