Мій друже, давні дні ковтнула Лети тьма, Як молодість мою – її холодні води. Тож не питай мене про те, чого нема, Що мав від долі я для муки й насолоди, Що я любив, що зрадило навік. Хай я од радощів уже напіводвик, Але невинна ти, і дні твої квітчасті, Все д життя бери, що радістю сія. Любов’ю й дружбою живе душа твоя, Вона народжена для щастя. Вона ясна: журби і мук не треба їй, Сумління чисте в ній, як промінь той ласкавий. Навіщо слухати про шлях бентежний мій Оповідання нецікаве? Тривогою воно твій розум роз’ятрить, Ти будеш сльози лить, печальна і тремтлива, Від тебе спокій твій безхмарний відлетить, І наляка тебе любов моя, можливо, І може, назавжди... О ні, красо моя, Не хочу втратити я радощі останні: Від мене не проси сумного сповідання: Сьогодні я люблю, і тим щасливий я.
|