Мій друже, давні дні ковтнула Лети тьма,
Як молодість мою – її холодні води.
Тож не питай мене про те, чого нема,
Що мав від долі я для муки й насолоди,
Що я любив, що зрадило навік.
Хай я од радощів уже напіводвик,
Але невинна ти, і дні твої квітчасті,
Все д життя бери, що радістю сія.
Любов’ю й дружбою живе душа твоя,
Вона народжена для щастя.
Вона ясна: журби і мук не треба їй,
Сумління чисте в ній, як промінь той ласкавий.
Навіщо слухати про шлях бентежний мій
Оповідання нецікаве?
Тривогою воно твій розум роз’ятрить,
Ти будеш сльози лить, печальна і тремтлива,
Від тебе спокій твій безхмарний відлетить,
І наляка тебе любов моя, можливо,
І може, назавжди... О ні, красо моя,
Не хочу втратити я радощі останні:
Від мене не проси сумного сповідання:
Сьогодні я люблю, і тим щасливий я.
Володимир Сосюра?