|
Війна!.. Шумлять з кінця в кінець Знамена честі з високості! Побачу кров, побачу свято помсти; Круг мене засвистить погибельний свинець. Які ж бо враження натхненні В душі народяться, мов спів! Пориви ополчень буремні, Тривоги стану, дзвін мечів, І в веремії битв огненній Падіння ратних і вождів! У завірюсі цій шаленій Мій збудиться заснулий геній! Все буде, як нове: простий покров шатра, Чужі вогні, вороже викликання, Вечірній барабан, вищання й грім ядра І смерті грізнеє чекання. Чи родишся, жаго звитяги, в ці ось дні, Жаго погибелі, шалений пал героїв, І чи вінок в житті дістанеться мені, А чи судилась смерть, цей рішенець двобоїв? І все зі мною вмре: надії юних днів, Священний серця пал, високі поривання, І брата спогади, і всіх товаришів, І творчих дум моїх даремне хвилювання, І ти, і ти, любов!.. Невже ні битви шум, Ні подвиги, ні слави поклик лютий, Ніщо вже не приспить моїх привиклих дум? Я тану, жертва злої трути: Увесь в тривозі я; де воля, супокій? І болісная лінь вже душу оповила... Чом жах загаявсь бойовий? Чом битва перша тут іще не закипіла?..
|