|
В краю, де Юлії обранець, По волі ж Августа вигнанець, Овідій в сумі животів; Де елегічну чисту ліру Глухому до благань кумиру Він малодушно присвятив; Поодаль сніжної столиці Забув я вічний ваш туман, І голос вільної цівниці Тривожить сонних молдаван. Все той же я, що був донині; Сміюся з неуків гордині, З Орловим спорюсь, мало п’ю, Октавієві в засліпінні Вінками лестощів не в’ю. І дружбі молоді послання Пишу без строгого старання. Ти, кому доля все дала – І смілий ум, і дух високий, На спів поважний прирекла, На труд відрадний, одинокий; О ти, що гордо воскресив Ахілла привид величавий, Гомера музу нам явив І сміливу співачку слави Од ланцюгів дзвінких звільнив – Твої я вчув благословіння, Отут сховавшись від гоніння Ханжі і дурня чи сліпця; Ти знову оживив співця Для благородного служіння. Обранцю Феба! Голос твій, Твої хвали – дорогоцінні; Поет для дружби й муз – живий; Що ворогів йому шипіння!.. Він музи світлих верховин Не зневажа перед народом; Повчальною ж лозою він Шмага зоїла мимоходом.
|