|
В той час, як генерал Орлов – Побритий рекрут Гіменея – В пориві пристрасті своєї, Під мірку підійти готов; В той час, як ти, розумний шкода, Проводиш ніч, де шум і згода, І де за келихом аї Сидять Раєвськії мої – Коли весна скрізь молодая Жартливо розпустила грязь, І з горя на буграх Дуная Бунтує наш безрукий князь... Тебе, Раєвських і Орлова, Ще з Кам’янських любивши днів, Зібравсь тобі сказать два слова Про себе і про Кишинів. На цих ось днях, серед собора, Митрополит, старий обжора, Перед обідом, примічай, Велів жить довго всій Росії І з сином пташки і Марії Пішов христосуваться в рай... Я став розумний, лицемірю – Пощусь, молюсь і твердо вірю, Що бог простить мої грішки, Як цар віршовані рядки. Говіє Інзов наш ласкавий, Я проміняв парнаські вправи І ліру, грішний дар судьби, На часослов і на відправи Та ще на сушені гриби. Одначе тут моя свідомість Цю праведність веде на світ, Безбожний шлунок мій натомість «Помилуй, брате, – шепотить, – Іще коли б хоч кров Христова Була, для прикладу, лафіт... Чи кло-д’вужо, тоді б ні слова, А то – всміхнись цій дивині! – Вода в молдавському вині». Та я молюся – і зітхаю... Хрещуся, геть же, сатано!.. А проти волі споминаю, Давидов, про твоє вино... Тож євхаристія вже інша, Коли і ти, і милий брат, Перед каміном знов надівши Демократичний свій халат, Спасения чашу наливали Вином в безпінній течії І за здоров’я тих, тії До дна, до краплі випивали!.. Та ті в Неаполі гудуть, А та навряд чи зможе встати... Народи тиші хочуть, звуть, Ярма їм швидко не зламати. Невже надії промінь щез? Та ні! – ми щастя діждемося, З кривавих чаш причастимося – І я скажу: «Христос воскрес».
|