Навіщо так чудово сяє
Її хвилинная краса?
Вона помітно зав’ядає,
Квітуча юність погаса...
Погасне! Днів своїх весною
Недовго тішить серце їй
І всіх щасливити собою
В родині радісній своїй,
Дотепним словом, жартів грою
Розмови наші оживлять
І душу страдника – ясною
Душею ніжно зогрівать...
Під тягарем журби моєї
Я поспішаю знов і знов
Хоч надивитися на неї,
Її наслухатись розмов;
Немов зоря прекрасна, рання,
Вона в душі моїй горить,
І мить єдина розставання –
Це розпачу жахлива мить.
Володимир Сосюра?