Навіщо так чудово сяє Її хвилинная краса? Вона помітно зав’ядає, Квітуча юність погаса... Погасне! Днів своїх весною Недовго тішить серце їй І всіх щасливити собою В родині радісній своїй, Дотепним словом, жартів грою Розмови наші оживлять І душу страдника – ясною Душею ніжно зогрівать... Під тягарем журби моєї Я поспішаю знов і знов Хоч надивитися на неї, Її наслухатись розмов; Немов зоря прекрасна, рання, Вона в душі моїй горить, І мить єдина розставання – Це розпачу жахлива мить.
|