|
Гроза для турків, волі воїн, В крові незмивній і святій, Злочинець і герой, чудовий батько твій, Він остраху людей і слави був достоїн. Тебе, дитину, він пестив, Правицею, що кров навіки обагрила; Тобі кинджал за іграшку служив, Що братовбивство відгострило... Як часто, гніву-мсти роздмухавши пожар, Він над колискою схилявсь, мовчазним бувши, І вбивства нового обдумував удар – І лепет слухав твій, веселість не забувши... Таким він був – хмурний, жахливий – до кінця. Та перед небом ти – за грізний вік отця – Спокутала, життям смиренним ти каралась: З могили в небозвід ясний Воно, як фіміам пахкий, Як серця чистого молитва, піднімалось.
|