|
Улюбленцю пустих Лаїс, Пестун Кіпріди яснозорий – Умій терпіть, мій Адоніс, Її образи і докори. Вона дала тобі, повір, Краси могутнє чарування, І чорний вус, і ніжний зір, Відради усміх і кохання. І з тебе досить, друже мій. Холодний до чуття палкого, Цілунками в імлі нічній Ти вже не тішишся, – що з того? В міському шумному житті, Де ігри й бенкети досвітні, Тобі красуні молоді Дарують погляди привітні. Радій! Кохання дар німий, Що в ніжнім схований зітханні, Повинен бути, любий мій, Солодкий в молодості ранній. І радий долі ти своїй. А я, гуляка, серцем щирий, Нащадок негрів темношкірий, Не знаючи палких страждань, Хмурний і простий по природі, Я диким поривом бажань Подобаюся юній вроді. Так потай німфа молода У дружнім і веселім колі, Почервонівши мимоволі, На фавна часом погляда.
|