|
Там за ліском, край ближньої долини, Де весело струмок ясний дзюрчить, Прощання бачив я Едвіна і Аліни, Обійми їх в сумну останню мить. Встав молодик – Аліна все журилась: Їй не давав важкий тягар зітхнуть. Зійшла зоря – Аліна все дивилась Крізь білу млу на спорожнілу путь. Там над струмком, під івою старою, Пастух сусідній дівчину спіткав, Як до струмка сопілкою сумною Опівдні в спеку череду скликав. Пройшли роки – вже другий в половині, І я почув легкий Едвіна крок. Іде смутний до гаю по долині, Де весело дзюрчить ясний струмок. Зирнув Едвін – під івою, де милу Він цілував, стоїть святий чернець. Хрест осінив насипану могилу, І на хресті з троянд сухий вінець. І в нього серце стислося від страху. «Хто тут лежить?» – він з тугою прорік. Побачив напис, впав до ніг монаха... Я стогін чув, останній смертний крик.
|