|
В Доріди чарівні й волосся золотаве, І очі голубі, і сміх її ласкавий... Учора кинув я бенкет товаришів, Солодкі пестощі в її обіймах пив; І радість радістю нестримною змінялась, Жага згасала враз, та знову розгорялась; Час насолод! – але крізь сутінки нічні Обличчя іншої ввижалося мені, І, тугу потайну перемогти безсилий, Я тихо шепотів ім’я чуже, та миле.
|