|
Я вислизнув від Ескулапа, Оббритий, схудлий, та живий. Його нестерпно сильна лапа Уже не тисне череп мій. Здоров’я, друг легкий Пріапа, І сон, і спокій чарівний Переступили знов пороги В куток мій, простий і тісний. Розваж і ти напівслабого! До тебе прагне він, сумний, До тебе, милий беззаконник, Нероба з Піндських верховин, Свободи, Вакха вірний син, Венери відданий поклонник І насолоди паладин! Від метушливої столиці, Від невських тих нудних принад, Від заморозливих розрад, Від поговорів плетениці Мене приваблюють луги, Горбки, тінистий клен в городі, Відлюдні річки береги І радощі в сільській свободі. Тож руку дай. Приїду я, Як жовтень принесе зоря, Удвох візьмемось до хмільного, Розмов звертаючи вістря На йолопа, вельможу злого, І на холопа записного, І на небесного царя, А інколи і на земного.
|