|
Ти в пристрасті сумній знаходиш насолоду; Тобі приємно сльози лить, Даремним полум’ям томить уяву горду І в серці тихому журбу свою таїть. Малодосвідчений, не любиш ти, я бачу. О, якби десь тебе, чуттів сумних шукачу, Любові шал спіткав, ясного мудреця, – Коли б в твоїй крові кипіла трута ця; Коли б у довгий час безсонливої ночі, На ложе, тугою мордований, блідий Ти звав обманний супокій, Зімкнувши марно скорбні очі, Покрови обнімав гарячі у сльозах І сохнув в лютості безплідного бажання, – Повір, не мав би ти в думках Невдячливого поривання. Ні, ні! припавши сам на сам До ніг коханці гордовитій, Блідий, сумний, несамовитий, Тоді б ти вигукнув богам: «Віддайте ум ясний мені, боги могутні, Візьміть цей образ ви фатальний і страшний! Доволі я любив; віддайте супокій!» Але хмурна любов і образ незабутній Були б з тобою, друже мій.
|