|
Коли, у світ добра і миру Душею прагнучи летіть, Ти держиш на колінах ліру. Що гармонійно так звучить; Коли картини не буденні Ти бачиш в чарівній імлі І холод бистрого натхнення Здійма волосся на чолі, – Ти, друже, твориш для немногих, Не для завидників лихих, Не для збиральників убогих Вістей або думок чужих, А для таланту друзів строгих, Для друзів істин вікових. Не всякого полюбить щастя, Не всі родились для вінків. Блажен, хто знає любострастя Думок, що втілились у спів! Хто насолодження прекрасним В судьби для діл прекрасних взяв І серцем захват твій сприйняв, Із захватом палким і ясним.
|