|
Ура! В Росію скаче Мандруючий деспот. Спаситель гірко плаче, А з ним і весь народ. Марії клопіт є, спасителя лякає: «Не плач, дитя, не буде чвар: Ось вова, вова – руський цар!» Цар входить і віщає: «Народе мій російський, У мене твердо вір: І пруський, і австрійський Я маю вже мундир. Народе, радуйся: я ситий і здоровий; Мене газетчик вихваляв, Я пив, і їв, і обіцяв – От подвиг мій чудовий. Послухайте ж промову, Діла свої повім: Відставку дам Лаврову, А Соца – в жовтий дім. Закон постановлю на місце вам Горголі, Людські права Росії всій, По царській милості своїй, Віддам з добра і волі». Стриба маля раденьке, Ще й рученьки здійма: «Невже то правда, ненько, Невже не жартома?» А мати: «Баю-бай, спочинь, моє дитятко, Пора заснути залюбки, Послухавши, які казки Розказує цар-татко».
|