|
Пройшли ув’язнення години; Уже нам небагато днів Притулок бачить самотини І розкіш царськосельських нив. Розлука жде біля порогу, Нас кличе світу дальній шум, Зорить з нас кожен на дорогу В натхненні гордих, юних дум. Один сховав під ківер ум, І вже в гусарському наряді, При шаблі, під військовий гул, В хрещенські дні, що сонцю раді, Красиво мерзне на параді І грітись ходить в караул; А інший пнеться у вельможі, Не честь, а почесті злюбив, У шельми знатного в прихожій Сам бути б шельмою хотів. Лиш я корюся долі темній, Лиш я, безжурний ліні син, Чужий цій марноті нікчемній, Тихенько задрімав один. Всі рівні – писарі, улани, Накази рівні й ківери, Грудьми не рвусь я в капітани І не повзу в асесори; О друзі! згляньтесь в цю хвилину – Червоний залишіть ковпак, Покіль його десь за провину Не проміняв я на шишак, Покіль, не дружачи з бідою, Лінивий може ще поет Необережною рукою У липні розстебнуть жилет.
|