|
Лиш благодатна мла розкине Над нами тіні шат своїх, І час до півночі прилине На стрілці дзиґарів старих, Коли у затишку природи Не спить одна лише любов: Тоді свою в’язницю знов Я тихо кину для свободи... З тобою, друже, не побуть – До ранку бути нещасливим! Та скоро Аргуси заснуть, Замкам повіривши зрадливим, І я в обителі твоїй... І по ході рвучкій моїй, І по жагучому мовчанню, По смілих, трепетних руках, Жаркому тихому зітханню І запальних моїх устах Пізнай коханця – хай палають Мої цілунки вогняні!.. О Лідо, чом не умирають З кохання й щастя, мов у сні!
|