|
Любов’ю, дружбою та лінню Окритий від лихих тенет, Живи під мирною їх тінню; Ти в самоті щасливий: ти поет. Що любленцю богів ревіння бур шалене! Над ним їх промисел високий і святий; Його вколисують задумливі камени І бережуть його прекрасний супокій. Богині співів теж мені, о друже милий, Іще в дитинячих літах Натхнення іскру запалили, Вказавши потаємний шлях: Я насолоду лірних звуків Відчути вмів іще дитям, І ліра є моїм життям. Де ж почуття ті чисті, повнозвукі І невимовний серця жар, Піднесений мій труд, натхнень солодкі муки! – Як дим той, зник легкий мій дар. Як рано заздрості я звабив зір кривавий І злобної брехні невидимий кинджал! Ні щастям, ані блиском слави, Ані жадобою похвал Не захоплюся я! У ліності щасливий. Забуду милих муз, мучительок моїх; Та, може, лиш зітхну в німотному пориві, Зачувши звуки струн твоїх.
|